воскресенье, 20 июля 2014 г.

Я так давно не бачила зірок!

Я так давно не бачила зірок!
Вони приречені на нас дивитись з неба.
Кокетливо моргають між гілок
Й нічого іншого здається вже нетреба.

У просторі розгублена, милуюсь,
Як дощ краплинами руйнує спокій плеса.
Промокла трохи, але не хвилююсь -
Я почуваюсь якось майже безтілесно…

воскресенье, 6 июля 2014 г.

Я люблю вас українці!!!!!

Друзі мої! А ви колись їхали у маршрутці типу «Богдан» де…
… де сорок стоячих, кільканадцять сидячих і трійко висячих пасажирів співають хором «Червону руту», «Розпрягайте хлопці…» і гімн України? Не п’яні, не під кайфом, а просто співають…
… де семеро пасажирів, «набившись» до решти сорока з хоровим «Слава Україні», і, дізнавшись, що вартість проїзду 3 гривні, весело зауважують що – «А у нас в Донецке все по 3,50». І після недоречного хлопчачого «Позор Донецьку» впевнено заявляють «И у нас в Донецке будет все хорошо!»….
… де серед веселого сміху звучить «Украинцы – вы такие все классные!»сказане симпатичною дівчинкою в жовтій блузці,блакитних джинсах і жовто-блакитному віночку. Після уточнення – «Я из России. Из Пскова» и після паузи веселе «Я вас всех уже люблю!»…
… де ти їдеш сама, але не почуваєшся самотньою і всі в момент тобі уже такі рідні, що не хочеться виходити. Але тебе уже «виносять», тому що метро…
… де ти настільки заряджаєшся позитивом і звичайні речі пробуджують віру у світле майбутнє, що ти переходиш дорогу, тамуючи ком у горлі від гордості за свої рідних, своїх земляків…
… де тебе настільки переповнили світлою енергією, що уже їдучи в «сумній» приміській маршрутці ти складаєш почуття в думки, думки – в слова, а слова – в речення, щоб прийти додому і, не перевдягаючись сісти і написати оцей опус. Щоб просто поділитися своїм щастям та вірою з вами…
Любі, в цій маршрутці я побачила нашу Україну! Щиру, привітну, веселу, турботливу. Де тісно, але весело. Де трохи незручно, але затишно. Де ти нікого не знаєш, але всі свої.
Такою була моя дорога з святкування Купала в Пирогові. Я прожила тут майже 5 років (в мікрорайоні поруч), але такого я ще не бачила. Такої кількості відвідувачів, такої кількості вінків та вишиванок, такої кількості щирості, доброти та відвертості. Веселий Дзиндзьо і його «Сарра». На кожне одиноке «Будьмо» - десятками голосів «Гей!». На кожне «Слава Україні!» - тисячоголосе «Героям слава!». Вибиралася звідти спочатку пішки, тому що через кількість автівок транспорт не міг під’їхати ближче. Поруч шли десятки людей, співаючих українські народні, періодично переходячи на «Воины света» або «Океан Ельзи». Молоді хлопці, припаркувавши свої автівки на Заболотного, самостійно регулювали рух виїжджаючих авто. Без крику, без ругані. Весело махали руками і посміхалися всім дівчатам за кермом…
Я люблю цю країну. Я люблю її людей. Я люблю вас всіх.
Слава Україні.
П.С. Жодне слово в написаному не вигадане.
П.П.С. Всі люди в маршрутці були випадковими пасажирами J
П.П.П.С. Так багато емоцій, що просто бракує слів J
П.П.П.П.С. Пишу і трошки сумно та соромно, тому що не все так гладко на сході… Але паралельно розумію, що ми живемо в такій напрузі, що людям просто необхідна розрядка.
П.П.П.П.П.С. Добраніч, мої любі українці!


Молись

А в мыслях пустота грохочет.

Пытаюсь думать – силы нет.

Мое нутро покоя хочет,

А в голове звучит кларнет…


пятница, 4 июля 2014 г.

Серпанок

Серпанком світ покрило спозаранку – 
Не видно далі, чим за кілька метрів 
Чому ж прокинулась сьогодні на світанку, 
Розбурхана тривогою із сонних нетрів? 

среда, 2 июля 2014 г.

Хожу всегда по краю

Хожу всегда по краю – так интересней.
Ведь жизнь – она лишь раз дана.
Ведь кто я? Лишь комок телесный,
В котором бурно плещется душа.

Без риска – не бывает приключений.
Без приключений наша жизнь скучна
И не бывает исключений.
Хватайте жизнь, как за рога быка!

Ой, як сумно-сумно...

Ой, як сумно-сумно,
Як роса впаде.
Ти не спав всю нічку -
Виглядав мене.

Ой, як важко-важко
Рахувати час.
На душі так тяжко -
Розлучили нас.

вторник, 1 июля 2014 г.

Лікує посмішки краплинка

Шукаю посмішки в обличчях
Іду й всміхаюсь всім підряд
Така у мене дивна звичка
Без неї не живу ні дня

Ховають очі перехожі
А декотрі ворчать «Чудна»
Ловлю я погляди ворожі
І іскра інколи зі дна 

пятница, 27 июня 2014 г.

****

Іду сама непевною ходою. 
Тяжкі думки несу з собою. 
В руках букет прив’явших квітів. 
В очах - іскринки непривітні. 

Сама собі… Сама з собою… 
Бурчу під ніс нерівною строфою 
Про біль, про совість, почуття… 
Яке ж воно у нас крихке… життя… 

пятница, 20 июня 2014 г.

Капельки с неба...

Капельки с неба и ветер прохладный.
Вроде тепло, но местами до дрожи.
Запах зефира и коктейль шоколадный
Манят в кофейню зайти осторожно.

четверг, 19 июня 2014 г.

Ви забрали в мами сина...

Понад небо, понад зорі
Полетить душа героя!
Вище пам'яті людської
Стане материнське горе.
Довго-довго виростало...

Любов – жага омріяного щастя. 

Друг – поряд, ворог - під ногами. 

Війна – весела пісня для нещастя. 

Ми боремося з нею довгими роками. 

среда, 18 июня 2014 г.

Я хочу побачити очі твої...

Я хочу побачити очі твої,
Відчути твій дотик, в обіймах тонути,
Почути, як ніжно шепочуть вуста
слова про кохання.
Я хочу "Люблю!" прокричати тобі.
Летіти по небу й співати пісні.
Я хочу побачити очі твої...

Ніч. Троянди аромат...

Ніч. Троянди аромат.

І тільки ти. І тільки я.

Ніч. Місяць.Свист гармат.

Війна? Була війна!

А зараз ти і я…

суббота, 14 июня 2014 г.

Сестричці в день весілля

Ви йшли стежками різними
Усе своє життя.
Ви думали по різному.
І мріяли про різне ви.
Але одного дня
ви зрозуміли істину –
У вас одне на двох життя.

Болить душа…

Болить душа… Тепер я знаю – так буває…
Ти хочеш плакати, а сліз немає…
І крик безсилля душить горло…
І відчай весь світогляд поглинає…

За що? Кому? Навіщо? Перестаньте!
У очі близького свого погляньте.
Що бачите у них? Бажання жити…
Моліться Богу і про мир благайте!

пятница, 13 июня 2014 г.

Я хочу прокинутись посеред ночі

Я хочу прокинутись посеред ночі
Під звуки дощу за вікном.
Притиснутись ближче. Заплющити очі.
І тішитись твоїм теплом.

Бездумно… Безжурно… І тільки удвох…
Лежати й дивитись на стелю…
Забути про все. Голова без думок
Про справи, роботу, оселю.

среда, 7 мая 2014 г.

Ветерану

Ти був ще хлопчик. Щирий, веселковий.
Пісень співав, підморгував дівкам.
Такий привітний, милий й трошки гоноровий.
Ти мріям, жив і ринув по шляхам.

Але одного дня війна призвала...
Ти одягнув мундир, хоча не вірив сам.
І на початку доля малювала
Лиш гордість, подвиги і славу з визнанням...

среда, 30 апреля 2014 г.

О любви и "водителе"...

Немного сумбурно получилось, но от души…
Дело было вечером – делать было нечего… Сидели с сестрой дома (2007 год) и нудились от скуки. Бравое дело интернетJ, даже телефонный. Когда-то у Киевстара был такой чатик – Лайфчат вроде назывался. Сходили туда и «притащили» в «полуреал» некого «Рыхтунишку».Ник странный, но телефончик ему бросили и потом часа два хохотали по громкой связи. Ну посмеялись, ну пообщались, ну и забыли… Но на следующий день, этот «Рыхтунишка» прислал мне фото (ММС)… Два… Одно с улыбкой, а одно в респираторе… Второе – реально лучше J. Ну поржали с девченками на работе и опять забыли. Было еще пару звонков, отправленных в игнор, но асе же забыли.

четверг, 24 апреля 2014 г.

Ave, dictator! (уривочок)

Уривок з книги Ю. Горліс-Горського "Ave, dictator!".
Перебуваючи в режимній установі в Херсоні, Юрій почав писати “Ave, dictator!” – високоінтелектуальне й емоційно-гостре обвинувачення московському диктатору Сталіну у злочинах проти українського народу...