Болить душа…

Болить душа… Тепер я знаю – так буває…

Ти хочеш плакати, а сліз немає…

І крик безсилля душить горло…

І відчай весь світогляд поглинає…

За що? Кому? Навіщо? Перестаньте!

У очі близького свого погляньте.

Що бачите у них? Бажання жити…

Моліться Богу і про мир благайте!

Не хочу бачити в новинах трупи…

Не хочу більше про загиблих чути…

Не маю сили більше це сприймати…

Не може мозок мій усе оце збагнути…

І вірш не пишеться… Лише матюччя ллється…

Невже в людей у серці лиш ненависть б’ється?

Не хочу вірити що все не сон…

Що це насправді… Це мені у сні верзеться…

Прокинусь – двадцять п’яте листопада…

Знайду я метод, зброю й просто знищу гада…

Хай потім покарають, але карта інша ляже.

Змінити ці пів року – є для всіх розрада.

Не буде «сотні». Не буде сліз та страху.

Не зрадить Крим. Не буде цього жаху.

Не литиметься кров, не гинутимуть люди.

Лиш «яживой» зазнає краху…

Але таке навряд чи має шанси стати…

Молитись маємо й Вітчизну захищати!

Я хочу миру, але вже живу війною…

Налякана… Та вірю – ми не можемо програти.