среда, 7 мая 2014 г.

Ветерану

Ти був ще хлопчик. Щирий, веселковий.
Пісень співав, підморгував дівкам.
Такий привітний, милий й трошки гоноровий.
Ти мріям, жив і ринув по шляхам.

Але одного дня війна призвала...
Ти одягнув мундир, хоча не вірив сам.
І на початку доля малювала
Лиш гордість, подвиги і славу з визнанням...

Почав служити. Було трошки страшно.
І тут ось вперше ти отримав бій...
Не так ти уявляв... не так боявся...
Те що відчув... побачив... не вистачило б слів...

Той гуркіт, крики, кров і сльози...
Такі ж як ти - ще дітвора
Лежали трупами і в полі, й на дорозі...
І не було кінця... 
І не було кінця!

Напевно, сотню раз заплющив очі
В надії вже прокинутись... Вже час!
Який же сон страшний... Не має мочі...
Лиш вижити... І Бог від смерті спас.

І не один той бій минувся.
І не одного друга схоронив.
Не хтів вже слави... Гонор добре змився.
І веселковість ти свою порозгубив...

А інколи ти снив, що ти проснувся.
Що те що бачив, то всього лиш сон...
І знов тривога в бій... За мить у яв вернувся.
І знов війна... І трупи знов...

Ти вижив і ти став Героєм.
Ти прикладом десятиліття був.
Ми пам'ятаєм, що кривавим боєм
Свободу ти собі і нам здобув.

І ми не зрадимо... Ми внуки свого діда!
Своїм життям ти гарний дав урок...
І як потрібно буде для Вкраїни, для благого діла - 
Ми теж вдягнем мунлири! І буде й з нами Бог...

В преддверии 9-го мая навеяло... 

Комментариев нет:

Отправить комментарий