Друзі мої! А ви
колись їхали у маршрутці типу «Богдан» де…
… де сорок
стоячих, кільканадцять сидячих і трійко висячих пасажирів співають хором «Червону
руту», «Розпрягайте хлопці…» і гімн України? Не п’яні, не під кайфом, а просто
співають…
… де семеро
пасажирів, «набившись» до решти сорока з хоровим «Слава Україні», і,
дізнавшись, що вартість проїзду 3 гривні, весело зауважують що – «А у нас в
Донецке все по 3,50». І після недоречного хлопчачого «Позор Донецьку» впевнено
заявляють «И у нас в Донецке будет все хорошо!»….
… де серед
веселого сміху звучить «Украинцы – вы такие все классные!»сказане симпатичною
дівчинкою в жовтій блузці,блакитних джинсах і жовто-блакитному віночку. Після
уточнення – «Я из России. Из Пскова» и після паузи веселе «Я вас всех уже
люблю!»…
… де ти їдеш
сама, але не почуваєшся самотньою і всі в момент тобі уже такі рідні, що не
хочеться виходити. Але тебе уже «виносять», тому що метро…
… де ти настільки
заряджаєшся позитивом і звичайні речі пробуджують віру у світле майбутнє, що ти
переходиш дорогу, тамуючи ком у горлі від гордості за свої рідних, своїх
земляків…
… де тебе
настільки переповнили світлою енергією, що уже їдучи в «сумній» приміській маршрутці
ти складаєш почуття в думки, думки – в слова, а слова – в речення, щоб прийти
додому і, не перевдягаючись сісти і написати оцей опус. Щоб просто поділитися
своїм щастям та вірою з вами…
Любі, в цій
маршрутці я побачила нашу Україну! Щиру, привітну, веселу, турботливу. Де тісно,
але весело. Де трохи незручно, але затишно. Де ти нікого не знаєш, але всі свої.
Такою була моя
дорога з святкування Купала в Пирогові. Я прожила тут майже 5 років (в
мікрорайоні поруч), але такого я ще не бачила. Такої кількості відвідувачів,
такої кількості вінків та вишиванок, такої кількості щирості, доброти та
відвертості. Веселий Дзиндзьо і його «Сарра». На кожне одиноке «Будьмо» -
десятками голосів «Гей!». На кожне «Слава Україні!» - тисячоголосе «Героям
слава!». Вибиралася звідти спочатку пішки, тому що через кількість автівок транспорт
не міг під’їхати ближче. Поруч шли десятки людей, співаючих українські народні,
періодично переходячи на «Воины света» або «Океан Ельзи». Молоді хлопці,
припаркувавши свої автівки на Заболотного, самостійно регулювали рух виїжджаючих
авто. Без крику, без ругані. Весело махали руками і посміхалися всім дівчатам
за кермом…
Я люблю цю
країну. Я люблю її людей. Я люблю вас всіх.
Слава Україні.
П.С. Жодне слово в
написаному не вигадане.
П.П.С. Всі люди в
маршрутці були випадковими пасажирами J
П.П.П.С. Так
багато емоцій, що просто бракує слів J
П.П.П.П.С. Пишу і
трошки сумно та соромно, тому що не все так гладко на сході… Але паралельно розумію,
що ми живемо в такій напрузі, що людям просто необхідна розрядка.
П.П.П.П.П.С.
Добраніч, мої любі українці!
бред сумасшедшего...
ОтветитьУдалить